Квітнева громада
Попільнянський район, Житомирська область

Історична довідка

Квітнева сільська обєднана територіальна громада утворена на частині території Попільнянського району, Житомирської області. Адміністративний центр – село Квітневе. До складу Квітневої ОТГ входить дев’ять населених пунктів. .Загалььна площа населених пунктів громади становить 26001000 кв.км. ( загальна – 159636900 кв.м. із землями, що знаходяться за межами населених пунктів). Чисельність населення громади — 4515 осіб.

Село Квітневе розташоване в південно-східній частині Житомирської області за 8 км від залізничної станції Попільня Південно-західної залізниці та 100 км від м.Київ. В селі протікає річка Унава, що впадає в річку Дніпро.

Сьогодні новоутворена Квітнева об’єднана територіальна громада взяла курс на активний самостійних розвиток, в тому числі – розбудови та благоустрою центру громади – села Квітневого, яке є найбільшим у громаді, активно розвивається, розбудовується центр та околиці села. Кількість жителів постійно зростає та на даний час становить майже 2 тисячі осіб.

Село Квітневе (істрично Матвійовці, Жидівці, Жовтневе) по переказах виникло в роки середньовіччя.

Його заснував козак Матвій, через те воно носило назву Матвійовці. В час набігу татар село було повністю знищене, а жителі, які залишились живі, заселялися на правому березі річки Унава. Відтоді село стало називатися Жидівці. Існує легенда, за якою під час будівництва мосту через річку Унава, втопилося кілька жителів єврейської національності. Таким чином вшанували пам'ять про загиблих односельчан села. А з нагоди 20-річчя жовтневої революції воно змінило назву на Жовтневе. У 2016 році село перейменовано на Квітневе.

Село має вигідне географічне розташування. Воно знаходиться на перехресті шляхів: Попільня - Брусилів на Житомир – Біла Церква. По обидві сторони від села проходить залізниця: із півночі – Житомир - Фастів; з південної сторони – Київ – Козятин. Площа населеного пункту 524га.

Через село протікає річка Унава, що у перекладі з чеської означає «тихоплинна, ласкава». Вона є правобережною притокою Ірпеня, бере початок у селі Мостовому Андрушівського району. Її протяжність 87км. У 2008 році над річкою зведений сучасний міст.

У Квітневому проживає близько 2-х тисяч людей.

5 травня 1921 року в селі була створена сільська рада, яка підпорядковувалася Білоцерківській окрузі Київської області. У 1937 році село перейшло до Житомирської області

У 1743 році на пагорбі, на перехресті доріг була збудована церква. Храмом Живоначальної Трійці називали церкву наші предки в селі Жидівці. У 1961 році в селі відкрито церковно - приходське училище. Через рік проведено реконструкцію храму. Свято Трійці вважається у Квітневому престольним. У 1967 році церву було знищено. У 2015 році 24 травня збудовано нове приміщення Свято-Троїцького храму. Його територія є окрасою центру села.

У ХІХ столітті у нашому села, як і в інших селах нашого району була церковно-приходська школа з 4- річним терміном навчання, де вивчали Закон Божий, арифметику початкову граматику.

У 1914 році побудували нову школу на кошти земства. У 1917 році вона змінила свою назву на початкову, у 1918 – на 5 річну трудову. У 1936 році, у зв’язку з прийняттям Конституції, школу перейменували у семирічку. У Жовтневому навчалося понад 300 дітей. У роки другої світової війни приміщення школи зруйноване не було. Вона працювала без перебоїв: дітей було багато, школа переповнена. У 1968 році школу добудували, і стала вона восьмирічною.

У 1991 році вчителі та учні Жовтневого відсвяткували своє новосілля. Нове сучасне приміщення та кількість учнів дозволило зробити школу середньою. У 2000 році у школі навчалося 360 учнів, об’єднаних у 17 класів. Завдяки гурткам художньої самодіяльності її називають філармонією

280 жителів нашого села брали участь у другій світовій війні, з них 149 було відзначено урядовими нагородами. 153 чол. загинуло у боях з ворогом.

В центрі села Квітневе височить залізо – бетонна скульптура: солдат із каскою в руці.

Це пам’ятник героям, які впали у боротьбі з ворогом, визволяючи наше село у роки війни 1941-1945рр.. Його встановлено у 1954 році. Поруч із пам’ятником знаходиться братська могила і три плити із чорного граніту з викарбуваними іменами 125-ти солдатів, сержантів, офіцерів, які загинули, визволяючи наше село від німецьких окупантів. Переховання до братської могили відбулося у 1948,1952 роках.

Пам’ятник нашим односельчанам, що не повернулися з доріг війни, у вигляді гранітної глиби, висоти. 4м., встановлено у центрі села у 1987 році. Тоді ж упорядкували центр села.

Учні школи посадили березову алею, яка веде до свято місця.

В роки процвітання села значно розвинулася його інфраструктура. У 80-роках минулого століття село помітно змінилося. Для молодих сімей побудовано нову вулицю з назвою Молодіжна і два багатоквартирні будинки. Одна за одною виростали нові споруди: приміщення сільської ради, будинок тваринника «УЮТ», будинок механізатора «Жайвір», двохповерхові школа та дитячий садок.

З 1989 року функціонує новий дошкільний навчальний заклад з гарною назвою «Лелечки» на 90 місць. Сьогодні дитячий садок один з кращих у районі.

Наше село належить до тих, що мають майбутнє. Воно велике, налічує 880 дворів. Село складається з тринадцяти вулиць. Наймолодша з них - Новобудова. Це мікрорайон села, розміщений ліворуч від річки Унави. ЇЇ побудовано після Чорнобильської трагедії. 288 сімей у 90- х роках переселилися у наше село із Овруцького та Лугинського районів. В основному це були молоді сім’ї із сіл: Рудня Повч, Жеревці, Малахівка, Зарічка і Мощаниця.

Фельшерсько - акушерський пункт села Квітневого (Жовтневого) заснований 8 травня 1937 року. Першим фельдшером була Дзбанівська Оксана Олександрівна, яка працювала більше 40 років.

На території села розміщено ПСП «Жовтневе». Колишній ПСП «Колос» ( хмелерадгосп «Попільнянський») приєднано до агрофірми «Єрчики».

Будинок культури збудований у 1973 році. На другому поверсі розміщена прекрасна бібліотека. При Будинку культури з 1983року працює ансамбль народної пісні «Хмелецвіт».

У 2006 році ансамблю присвоєно звання НАРОДНОГО.

Село славиться людьми. Уроженцем нашого села є учасник Японської війни Федоренко Аркадій Олександрович . На честь його імені названа вулиця.

Героєм Великої Вітчизняної війни є Володимир Якович М’якушко. Він нагороджений двома орденами Червоного Прапора, орденами Вітчизняної війни першого та другого ступеня, двома орденами Червоної Зірки,орденом «За службу Батьківщині і Збройних Силах СРСР» ІІІ ступеня та багатьма медалями.

Світилами науки є наші односельчани: доктор історичних наук Михайло Зиновійович Данилюк, доктор економічних наук Зиновій Зиновійович Данилюк.

Умілим організатором та мудрим керівником, цілеспрямованим вимогливим до себе та інших був директор хмелерадгоспу «Попільнянський» - Юрій Прокопович Тимченко.

У 80-90- х роках минулого століття із занедбаного господарства створив сильне господарство,розвинену інфраструктуру нашого села.

Унікальною талановитою людиною був Касян Дмитрович Євченко.

Чи багато знайшлося в сільській глибинці людей, які більше 50-ти років віддали себе культурі, мистецтву і народному аматорству? Він власноруч виготовляв музичні інструменти,повертаючи людям забуті мелодії. Ансамблі «Гук» і «Гучок» створені ним, не раз виступали у національному палаці Україна та за межами країни. Євченка К.Д. немає в живих, а його «творіння» продовжує жити і розвиватись.

Є люди, які розуміють, що своєю працею роблять добру справу, створюючи необхідні для села умови. Допомагають тим,хто творитиме майбутнє.

Сьогодні село розвивається, в тому числі і за постійної підтримки Героя України, директора ПАФ «Єрчики», депутата обласної ради чотирьох скликань поспіль, нашого мешканця Дідківського Володимира Олександровича. Його підтримку завжди відчуває школа, дитячий садок та вся соціальна сфера села.

У серпні 2016 року були прийняті рішення Ставищенської, Почуйківської, Романівської, Єрчицької, Квітневої сільських рад про утворення об’єднаної територіальної громади згідно Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад».

18 грудня 2016 року відбулися перші вибори депутатів об’єднаної громади та голови ОТГ. Обрано 22 депутати по 22 виборчих округах громади. Головою ОТГ обрано Олійника Анатолія Станіславовича.

Єрчики – центр сільської ради ,до якої входять села Велика Чернявка і Яблунівка. Село розташоване на берегах річки Унави за 15км на північний схід від районного центру Попільня , та за 5км від залізничної станції Чернявка .

Село засноване в 15сторіччі, перша назва села Матюші .Після нападу монголо-татар село було знищене , лише 20 жителів утекли на острівець , разом із керівником Ярим .Із переказів відомо , що новоутворене село одержало назву Ярчики , а потім із говором Єрчики .

Після Жовтневої революції в панському маєтку розмістилась школа , в селі було відкрито клуб , селяни отримали нові садиби , село збільшилося в своєму розмірі у два рази .В 1930 році в селі організовано колгосп «Червоний жовтень» .За неофіційними даними та за свідченнями старожилів в селі в роки голодомору померло приблизно 450 чоловік .

Не минуло лихо війни 1941-1945рр. с. Єрчики , з фронту не повернулося 106 односельчан.

16 вересня 1950 року колгосп «Червоний жовтень» було перейменовано в колгосп ім. Фрунзе. В 2000 році реорганізовано в приватну агрофірму «Єрчики» , директором якої є Герой України В. О. Дідківський .

У Єрчиках функціонує ЗОШ 1-ІІ. Є дитячий садок, ФАП, будинок культури, бібліотека, лазня, для працівників агрофірми працює їдальня, а також в селі є пекарня, три магазини.

Село Велика Чернявка віднесене до Єрчицькії сільської ради розташоване за 10км на північний схід від районного центру Попільня та за 2км від залізничної зупинки Чернявка.

Перша писемна згадка про село є в книзі знаменитого французького інженера Боплана «Опис України». В 1601 році при написанні книги він наніс на карту с. Велика Чернявка поряд із Жидівцями, Романівкою та Єрчиками. В 1930 році в селі було організовано колгосп «Більшовик». В 1960 році його було перейменовано в колгосп імені Хрущова, далі в колгосп ім. Карла Маркса. А в 1974 році об’єднано з колгоспом ім. Фрунзе с. Єрчики.

За неофіційними даними, на основі свідчень очевидців та переказів старожилів, в роки голодомору в селі померло орієнтовно 250 осіб.

За роки війни 1941-1945р.р.на фронті загинуло 89 жителів Великої Чернявки.

На даний час в селі В. Чернявка працює зерноочисний комплекс, крупорушка, млин, функціонує фельдшерський пункт, працює два магазини.

Яблунівка – село, що входить також до складу Єрчицької сільської ради. Розташоване за 2км села Єрчики, на автошляху Попільня – Романівка. Має народно – побутову назву як населений пункт – Чернявочка.

Історія Яблунівки розпочинається з легенди про те, що в тамтешнього пана було дві чорняві дочки. Коли вони виходили заміж, старшій він подарував своє більше село, а молодшій - менше. Їх і назвали Великою і Малою Чернявками. А в 60 –их роках минулого століття Малу Чернявку було перейменовано в Яблунівку.

З 1930 років у с. Яблунівка функціонував колгосп «Червоний ударник». За неофіційними даними, зі слів очевидців в селі в роки Голодомору померло 150 осіб. На фронтах війни 1941-1945 рр. загинуло 25 чоловік с. Яблунівка.

З 1955 року колгосп ссела Яблунівки було приєднано до колгоспу ім. Фрунзе села Єрчики.

ОРДЕНОНОСЦІ: Олійник В. М. – Орден Трудової Слави; Олійник С. М. – Орден Трудового червоного Прапора; Шельвашенко О. П. – Орден Леніна, Орден знак пошани, Орден Жовтневої революції; Лутюк М. Я. – Орден Леніна; Гончаренко О. В. – Орден Трудової Слави І І І ст.; Жовтоніс О.Т. – Орден знак пошани; Бородавко П. М. – Орден Трудового червоного Прапора, Орден Жовтневої революції; Клочкова Г. А. – переможець сільгосп виставки в м. Москва 1955 р. – Золота медаль.

ПОЧЕСНІ КОЛГОСПНИКИ: Оваденко Д. К.; Гончаренко М. Ф.; Клименко Ф. Д.; Папуша С. Т.; Погоржевський А. Д.; Дзюняк М. Г.; Демірський В. В.;

ГОЛОВИ КОЛГОСПУ: Бородавка П. В.; Яремчук І. А.; Ойфа О. А.; Гейдор А. А.; Заволока А. Д.; Репа І. Д.; Герой України – Дідківський В. О.;

ГОЛОВИ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ: Власенко; Демірський І. Ф.; Бородавка М.К.; Супрун Н. О.; Олійник А. С.;

ДИРЕКТОРИ ШКОЛИ: Сухоребрий П. М.; Коваль М. П.; Глушко М. С.; Михайлик П. О.; Ковпак С. П.;

Село Романівка розташоване на правому березі річки Унави, довжина якої 87 км. Вона є притокою р. Ірпінь,яка впадає в Дніпро в районі Київського водосховища. Село знаходиться за 20 км. на північний схід від районного центру і залізничної станції Попільня.

В Романівці розташований відділок приватної агрофірми «Єрчики», директор – Дідківський Володимир Олександрович,який орендує 1350 га земельних часток (паїв). У господарстві вирощують зернові й технічні культури ,розвинуте м'ясо- молочне тваринництво.

Загальна чисельність населення сіл Романівка,Кошляки та Дехтярка,які входили до складу Романівської сільської ради,а зараз є частиною Квітневої об’єднаної громади складає 883 особи.

На території села діє Будинок культури на 170 місць, дві бібліотеки : сільська та шкільна , фельдшерсько- акушерський пункт ,відділення зв’язку, 3 магазини, ЗОШ І-ІІІ ст. ім.М.Т.Рильського, де працює 23 вчителі та навчається 147 дітей, музей – садиба родини Рильських.

Видатні люди, що народилися вв Романівці:

  • Олійник Олександр Іванович (1970-2015) — старшина Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014-2016.
  • Охмакевич Микола Федорович (1937-2013) — український журналіст, голова Держкомтелерадіо України
  • Ступницький Леонід (псевдо — «Гончаренко») (1891-1944) — український військовий діяч в часи УНР, генерал-хорунжий УПА (посмертно). Проживали, працювали в Романівці
  • Семен Палій (1640-1710) — військовий діяч, полковник Фастівського полку, один з керівників антипольського повстання на Правобережжі. Власник Романівки та навколишніх сіл у 1688-1710 роках.
  • Рильський Іван Тадейович (1880-1933) — український літературний перекладач.
  • Рильський Максим Тадейович (1895-1964) — поет, перекладач, публіцист, громадський діяч.
  • Рильський Тадей Розеславович (1841-1902) — український громадський і культурний діяч, «хлопоман», батько Максима Рильського, власник Романівки у 1870-1902 рр.
  • Кирило Ружинський (?-1601) — князь, запорозький гетьман, власник Романівки у 1592-1601 рр.
  • Роман Ружинський (1575-1610) — князь, полководець, гетьман військ Лжедмитрія II, власник Романівки у 1602-1610 рр.
  • Лящ Самійло (1588-1649) — польський шляхтич, військовий, державний діяч Речі Посполитої, відомий з вчинених розбоїв та насильств. Власник Романівки та навколишніх сіл у 1631-1635 рр. Герої сьогодення

6 лютого 2015 р. під час бою поблизу Донецького аеропорту загинув уроженець села Олександр Олійник. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. В 2015 році на фасаді Романівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів імені М. Т. Рильського, в якій вчився і працював О. Олійник, встановлено меморіальну дошку на честь Героя. Рішенням сесії Романівської сільської ради вулицю Леніна у селі Романівка перейменовано на вулицю Олександра Олійника.

Розташоване воно за 100 км від столиці України, за 15 км від районного центру смт. Попільня та за 3 км від найближчої станції Чернявка.

Згідно документів с. Почуйки згадється з 1380 року. Відомо, що в ці роки дана місцевість була під литовським князівсутвом і проживав князь на прізвище Почуйко саме від цього село почали називати Почуйки. Існує інша легенда, яка розповідає, що один пан тонув в болоті і його крик почули і врятували. Можливо, назва села

Почуйки походить від слова почути. В селі діяв «общественный дом»- це щось на зразок клубу і бібліотеки. З 1930 по 1941- була хата читальня, де навчали неписемних людей грамоти, ставили вистави. Місцевим керівником був організований дитячий будинок, де проживали діти-сироти, що втратили батьків.

В 1941 році розпочалася Велика Вітчизняна війна. 297 почуян боролися з фашистами на фронтах війни. 184 - полягли смертю хоробрих, 289 - відзначенні урядовими нагородами.

В грудні 1943 року село було визволене радянськими військами . Після визволення села життя людей було дуже важким. Доходило до того, що землю орали коровами. Однак село поступово ставало на ноги.

В 1955 році на базі семирічки було відкрито середню школу, де навчалося біля 500 учнів.

В 1961 році був побудований сільський будинок культури, а також в 1961р. було побудовано лікарню на 25 ліжок, зубний кабінет, лабораторію, підсобне приміщення, громадську лазню, колгоспний пологовий будинок, проведено радіо в кожну хату.

У 1960-1970- ті роки помітно покращується життя населення. На території села розміщена центральна садиба колгоспу «Україна» (у який об’єдналися кілька колишніх господарств). Колгосп був одним із передових у районі: на той час (середина 1970-х рр.) близько 150 його працівників було відзначено урядовими нагородами./

1976 році колгосп очолив Чопівський С. А. За час його головування зросли виробничі показники, зміцнено матеріальну базу колгоспу, придбано нову сучасну техніку, розпочато асфальтування ферм та доріг у селі, спорудженні житлові будинки для спеціалістів та дитячі ясла.

Важливе місце у культурному житті села займали різноманітні гуртки та розваги, багато уваги приділялося спорту. Молодь брала участь у районних та міжрайонних змаганнях з футболу, хокею, волейболу, тенісу, шахмат та шашок. У другій половині 80-х років було газифіковане село, працювала місцева колгоспна пекарня.

У 1986 році колгосп «Україна» очолив Леонід Миколайович Кельвич. При керівництві Л. М. Кельвича, були створенні племенні заводи із розведення чорно-рябої породи великої рогатої худоби та поліської м’ясної породи, племінний завод із розведення коней породи «Новоолександрівський ваговоз», а також племінний репродуктор з розведення свиней великої білої породи. Щороку проводилися підсумки роботи колективів, визначалися переможці, які нагороджувалися великими преміями та цінними подарунками. 5 жителів села було нагороджено орденами “Трудової слави», «Червоного прапора», «За трудову доблість».

В даний час в селі проживає 710 жителів. В школі навчається 107 учнів. Керівництво села дбає про забезпечення підвозом учнів до школи та безкоштовним харчуванням. Велику спонсорську допомогу та підтримку Почуйківській загальноосвітній школі І-ІІ ст. надає сільська рада, псп «Україна», «Монсанто». Дошкільний навчальний заклад відвідує 22 діток. На території села функціонує три магазини, кафе-піцерія «Мікс», два кіоски та пекарня, яка забезпечує своєю смачною випічкою потреби жителів нашого села та навколишніх сіл. В селі працює бібліотека у фонді якої налічується понад 13000 книг. У 2014 році бібліотека взяла участь у проекті Української бібліотечної Асоціації спільно з благодійним фондом «Монсанто»: «Бібліотека-громада: відкритий простір» і здобула грант на придбання комп’ютерної техніки та підключення до мережі Internet, поповнення бібліотечного фонду книгами та періодикою, які так актуальні сьогодні. У 2015 році бібліотека була відзначена відзнакою Управління культури

Житомирської облдержадміністрації як краща сільська бібліотека за підсумками роботи 2014 року. В селі діє дві релігійні громади: Св’ято-Георгіївська Парафія Київського Патріархату Української православної церкви та Церква християн віри Євангельської (П’ятидесятників). Село пишається своєю футбольною командою. Сельчани вболівають та підтримують ФК «Почуйки». Та гордістю і окрасою є новобудова - лікарська амбулаторія та аптека, відкриття якої відбулося у травні 2016 року. Протягом усього розвитку села жителям Почуйок щастить з керівниками господарства та спонсорами. 30 липня 2009 році в Почуйках компанією «Ерідон» було урочисто відкрито сучасний насіннєвий завод з очистки, калібрування, протруєння та фасування насіння. У 2015 році було прийняте рішення про розширення насіннєвого заводу.

У 2015 році ПСП «Україна» провела реконструкцію дороги Почуйки - Ставище протяжністю 12 км. Компанія «Ерідон Буд» збудувала в Почуйках невеликий бетонний завод, щоб підвищити якість бетону. 17 липня 2015 року була введена в експлуатацію нова друга в Україні роботизовано тваринна молочна ферма на 1000 голів великої рогатої худоби, яку обслуговує 10 чоловік. На території ферми новозбудовані: дві машино-тракторні майстерні, три ангари для зберігання сіна, комбікормовий завод, приміщення для утримання великої рогатої худоби та лагуна на 14000 м 3 .

В 2016 році завдяки громадській організації «Молодь, Жінка, Сім’я» відкрито «Центр дозвілля для людей старшого віку». В центрі працює перукар, манікюрниця, швачка та надаються послуги з комп’ютерної грамотності. В даний час в селі проживає один інвалід Великої Вітчизняної війни, два учасники Великої Вітчизняної війни, 25 багатодітних сімей та одна мати героїня.

Видатними та успішними є люди вихідці з нашого села: Петро Григорович Мазуренко - голова правління ВАТ «Будшляхмаш», заслужений машино-будівельник України; Володимир Павлович Трощинський - доктор історичних наук, професор і фахівець у галузі політичної історії. Очолював факультет вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України; Соломончук Григорій Якович – письменник-гуморист; Скибан Галина Володимирівна – кандидат фізико-математичних наук. село Почуйки. Розташоване воно за 100 км від столиці України, за 15 км від районного центру смт. Попільня та за 3 км від найближчої станції Чернявка.

Згідно документів с. Почуйки згадється з 1380 року. Відомо, що в ці роки дана місцевість була під литовським князівсутвом і проживав князь на прізвище Почуйко саме від цього село почали називати Почуйки. Існує інша легенда, яка розповідає, що один пан тонув в болоті і його крик почули і врятували. Можливо, назва села

Почуйки походить від слова почути. В селі діяв «общественный дом»- це щось на зразок клубу і бібліотеки. З 1930 по 1941- була хата читальня, де навчали неписемних людей грамоти, ставили вистави. Місцевим керівником був організований дитячий будинок, де проживали діти-сироти, що втратили батьків.

В 1941 році розпочалася Велика Вітчизняна війна. 297 почуян боролися з фашистами на фронтах війни. 184 - полягли смертю хоробрих, 289 - відзначенні урядовими нагородами.

В грудні 1943 року село було визволене радянськими військами . Після визволення села життя людей було дуже важким. Доходило до того, що землю орали коровами. Однак село поступово ставало на ноги.

В 1955 році на базі семирічки було відкрито середню школу, де навчалося біля 500 учнів.

В 1961 році був побудований сільський будинок культури, а також в 1961р. було побудовано лікарню на 25 ліжок, зубний кабінет, лабораторію, підсобне приміщення, громадську лазню, колгоспний пологовий будинок, проведено радіо в кожну хату.

У 1960-1970- ті роки помітно покращується життя населення. На території села розміщена центральна садиба колгоспу «Україна» (у який об’єдналися кілька колишніх господарств). Колгосп був одним із передових у районі: на той час (середина 1970-х рр.) близько 150 його працівників було відзначено урядовими нагородами.

1976 році колгосп очолив Чопівський С. А. За час його головування зросли виробничі показники, зміцнено матеріальну базу колгоспу, придбано нову сучасну техніку, розпочато асфальтування ферм та доріг у селі, спорудженні житлові будинки для спеціалістів та дитячі ясла.

Важливе місце у культурному житті села займали різноманітні гуртки та розваги, багато уваги приділялося спорту. Молодь брала участь у районних та міжрайонних змаганнях з футболу, хокею, волейболу, тенісу, шахмат та шашок.

У другій половині 80-х років було газифіковане село, працювала місцева колгоспна пекарня.

У 1986 році колгосп «Україна» очолив Леонід Миколайович Кельвич. При керівництві Л. М. Кельвича, були створенні племенні заводи із розведення чорно-рябої породи великої рогатої худоби та поліської м’ясної породи, племінний завод із розведення коней породи «Новоолександрівський ваговоз», а також племінний репродуктор з розведення свиней великої білої породи. Щороку проводилися підсумки роботи колективів, визначалися переможці, які нагороджувалися великими преміями та цінними подарунками.

5 жителів села було нагороджено орденами “Трудової слави», «Червоного прапора»,«За трудову доблість».

В даний час в селі проживає 710 жителів. В школі навчається 107 учнів.

Керівництво села дбає про забезпечення підвозом учнів до школи та безкоштовним харчуванням. Велику спонсорську допомогу та підтримку Почуйківській загальноосвітній школі І-ІІ ст. надає сільська рада, псп «Україна», «Монсанто».

Дошкільний навчальний заклад відвідує 22 діток. На території села функціонує три магазини, кафе-піцерія «Мікс», два кіоски та пекарня, яка забезпечує своєю смачною випічкою потреби жителів нашого села та навколишніх сіл. В селі працює бібліотека у фонді якої налічується понад 13000 книг. У 2014 році бібліотека взяла участь у проекті Української бібліотечної Асоціації спільно з благодійним фондом «Монсанто»: «Бібліотека-громада: відкритий простір» і здобула грант на придбання комп’ютерної техніки та підключення до мережі Internet, поповнення бібліотечного фонду книгами та періодикою, які так актуальні сьогодні. У 2015 році бібліотека була відзначена відзнакою Управління культури

Житомирської облдержадміністрації як краща сільська бібліотека за підсумками роботи 2014 року. В селі діє дві релігійні громади: Св’ято-Георгіївська Парафія Київського Патріархату Української православної церкви та Церква християн віри Євангельської (П’ятидесятників). Село пишається своєю футбольною командою. Сельчани вболівають та підтримують ФК «Почуйки». Та гордістю і окрасоюм є новобудова - лікарська амбулаторія та аптека, відкриття якої відбулося у травні 2016 року.

Протягом усього розвитку села жителям Почуйок щастить з керівниками господарства та спонсорами. 30 липня 2009 році в Почуйках компанією «Ерідон» було урочисто відкрито сучасний насіннєвий завод з очистки, калібрування, протруєння та фасування насіння. У 2015 році було прийняте рішення про розширення насіннєвого заводу.

У 2015 році ПСП «Україна» провела реконструкцію дороги Почуйки - Ставище протяжністю 12 км. Компанія «Ерідон Буд» збудувала в Почуйках невеликий бетонний завод, щоб підвищити якість бетону. 17 липня 2015 року була введена в експлуатацію нова друга в Україні роботизовано тваринна молочна ферма на 1000 голів великої рогатої худоби, яку обслуговує 10 чоловік. На території ферми новозбудовані: дві машино-тракторні майстерні, три ангари для зберігання сіна, комбікормовий завод, приміщення для утримання великої рогатої худоби та лагуна на 14000 м 3 .

В 2016 році завдяки громадській організації «Молодь, Жінка, Сім’я» відкрито «Центр дозвілля для людей старшого віку». В центрі працює перукар, манікюрниця, швачка та надаються послуги з комп’ютерної грамотності. В даний час в селі проживає один інвалід Великої Вітчизняної війни, два учасники Великої Вітчизняної війни, 25 багатодітних сімей та одна мати героїня. Видатними та успішними є люди вихідці з нашого села:

Петро Григорович Мазуренко - голова правління ВАТ «Будшляхмаш», заслужений машино-будівельник України;

Володимир Павлович Трощинський - доктор історичних наук, професор і фахівець у галузі політичної історії. Очолював факультет вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України;

Соломончук Григорій Якович – письменник-гуморист;

Скибан Галина Володимирівна – кандидат фізико-математичних наук.

Наше село розташоване на річці Кам’янка, в руслі якої знаходиться великий ставок площею 109,5 га. По обидва боки водойми. Село Ставище є крайньою точкою східної частини Попільнянського району, що межує з Київською областю, за 18 км. на схід від районного центру та за 3 км. від найближчої залізничної станції Кожанка.

Площа території Ставищенської сільської ради складає 2253 га., з них площа населеного пункту становить 392 га. В селі налічується 484 дворів, з них половина використовується як дачі.

Кількість населення 337 чоловік.

Село Ставище згадується в писемних свідченнях ще в 1618 році. Воно було адміністративною податковою одиницею Київської губернії. За різними переказами, що звичайно існували в усних розповідях, назва села походить від того, що село було розташоване серед численних ставків.

Існує ще одне твердження щодо походження назви села: ще в далекому минулому за переказами по шляху через Ставище була стоянка і корчма.,було місце, де при переходах чи переїздах влаштовувалося становище.

В селі Ставище з давніх часів збирався ярмарок, на який приїздили купці з Німеччини і Польщі,з різних областей і районів країни.

До великої Жовтневої соціалістичної революції 40 % селян були безземельними. Ця частина селян була батраками. Злидні були великі. Голод і епідемії щорічно забирали до 8 % населення. Результати бідувань штовхали населення на незадоволення, що часто переростали в бунти. Одним з таких заворушень було повстання в липні місяці 1905 року.

В 1918 році для боротьби з бандами в селі було організовано збройну самооборону на чолі з Задорожним Антоном Тарасовичем, частина якої влилася потім в ряди Червоної Армії.

В 1928 році в селі було створено колгосп під назвою «Українка» у складі 28 бідних селянських господарств та активістів села. Першим головою колгоспу був обраний Устименко Макар Гнатович і до кінця 1929 року колгосп об’єднував уже 75 селянських господарств, 1930 рік був роком масової колективізації.

В 1931 році колгосп було названо імені Петровського.

В 1934 по територіальному принципу господарство було поділено на два колгоспи: імені Петровського та колгосп імені 17 парт.з’їзду. В 1956 році на базі повного забезпечення колгоспів сільськогосподарськими машинами, зростанням більш досвідчених керівних кадрів колгоспу, обидва господарства були знову об’єднані в один колгосп під назвою колгосп “імені Петровського”.

В боротьбі проти німецько-фашистських загарбників 1941-1945рр. брало участь 430 жителів села, з них 182 відзначено орденами й медалями, 196 полягло смертю хоробрих. Їм та воїнам-визволителям села Ставище 1966 року споруджено памятник та обеліск Слави.

За досягнуті успіхи розвитку сільського господарства та культури 60 трудівників нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу. В селі проживав і навчався видатний український письменник Василь Степанович Кучер.

Також в нашому селі налічується чотири багатодітних сім’ї, в яких виховується по троє і більше дітей. На сьогодні в селі Ставище діють, Центр дозвілля, два продовольчо-продуктові магазини, працює пункт зв’язку, фельдшерський пункт, відділок ПСП «Новоселиця», громадська їдальня. Побудовано церкву.

Сільську раду в селі Ставище очолювали: Рафіков Т.Т.,Гречка П.І., Василюшко М.П., Хороба М.П., Шевчук П.Ю., Беспалько П.Ю., Кощій Н.В., Стасюк Ю.В.

Керівниками колгоспу були: Підгірський А.А., Талько М.Ц., Онищук В.А., Зайцев М.О., Раус В.С., Шевчук П.Ю., Кощій С.С. Сьогодні в селі працює ПСП «Новоселиця»,директор Березовський А.М.

Директори школи: Каташинський В.В.,Кучер Ф.М.,Кулина О.А.,Донський В.М. Стасюк С.М.